with Коментарів немає

76% засуджених перед звільненням найбільше потребують матеріальної допомоги, 53% – інформації про те, де і яку допомогу можна отримати, і однаково по 24% – допомоги з пошуком житла, медичної допомоги, а також відновлення документів.

Про це йдеться у дослідженні щодо доступу до послуг соціальної адаптації для звільнених осіб, проведеного експертами FREE ZONE.

Загалом участь у дослідженні взяли 150 людей, які звільнилися з установ виконання покарань з 2018 до 2021 року у різних областях України. Серед них 132 – чоловіки та 18 – жінки віком від 25 до 62 років.

Дослідження мало визначити проблеми, з якими стикаються засуджені до та після звільнення з установ виконання покарань.

72% опитаних ще відбуваючи покарання стикалися з упередженим ставленням з боку співробітників виправних установ. Лише 28% засуджених, які відбували покарання в пенітенціарних установах, не мали такої проблеми.

Зокрема, респонденти зазначали, що стигма та дискримінація проявлялися у таких випадках:

  • відсутність консультацій з боку працівників. Скарги на адміністрацію могли в подальшому негативно впливати на особисте ставлення до ув’язненого. «Ми вам нічого не винні», «ти – зек і не маєш права голосу»;
  • відмова у консультаціях щодо відновлення документів;
  • прискіпливе ставлення до засуджених та необґрунтовані покарання;
  • досвід неодноразового покарання міг стати приводом для утисків з боку адміністрації;
  • утиски через досвід неодноразового відбуття покарання.

Щодо послуг з підготовки до звільнення, 31% опитаних абсолютно не задоволені якістю надання послуг з підготовки до звільнення. 17% взагалі не отримували таких послуг. 16% – повністю задоволені.

Зокрема, від адміністрації установ виконання покарань, опитані потребували такої додаткової допомоги в:

  • отриманні необхідних ліків;
  • роз’ясненні щодо працевлаштування;
  • доступі до інформації щодо того, куди звертатися по допомогу після звільнення;
  • грошах на проїзд до дому та на перший місяць після звільнення;
  • потрібному одягу;
  • пошуку тимчасового житла після звільнення;
  • юридичній літературі (якщо засуджені мали таку, її забирали та могли покарати за це);
  • медичній допомозі;
  • транспортуванні до лікарні.

Серед респондентів 47% працювали в місцях позбавлення волі. З більшістю з них (57%) не уклали офіційних договорів. 52% перед звільненням не отримали зароблені гроші за час відбування покарання.

Після звільнення 14% респондентів не мали паспортів і найбільше мали потребу в працевлаштуванні (81%), коштах для проживання (58%) та у інформації, куди звертатися за необхідною допомогою (33%).

З питань щодо працевлаштування більшість опитаних зверталися до центрів зайнятості. Роботу цієї структури оцінили в 1 чи 2 бали з 5. «Мало надавалося інформації про вакансії», «Співробітники розмовляли зі мною крізь зуби», «Посилали на роботу не за фахом. Я швачка, а мене відправили на вакансію прибиральниці з мінімальною зарплатою. При цьому треба було пройти медичне обстеження, а воно було платним. Я не могла цього зробити». 

Щодо медичних послуг після звільнення, найбільш затребуваною були: укладення декларації з сімейним лікарем (76%), лікування ВІЛ (45%), гепатитів (24%) та туберкульозу (16%).

77% респондентів стверджують, що найбільше їм допомогли громадські організації, 20% – релігійні організації, 15% – спостережні комісії та родичі. Лише кілька опитаних відмітили державні установи як такі, що допомогли вирішити їхні проблеми після звільнення.

При отримані послуг з соціальної адаптації більшість опитаних (60%) мали труднощі з отриманням інформації про необхідні послуги, 35% – не мали грошей на проїзд і оплату послуг, 27% – скаржилися на складну процедуру підготовки документів.

Дослідження підготовлене у межах проєкту «Забезпечення права на здоров’я в тюрмах: від адвокації до сервісів» за фінансової підтримки «100% життя» – Мережа ЛЖВ

#141М