with Коментарів немає

Зазвичай ми шукаємо цікаві історії із тюрем інших країн, щоб розповісти про них вам. Але іноді забуваємо про те, що саме ми і є творцями цих історій.

Сьогодні хочемо змінити це, тому розкажемо і про наші успішні кейси, деякі з яких унікальні не лише в Україні, але й в усьому світі.

Ознайомитися з ними приїхав старший портфоліо-менеджер країн Східної Європи й Центральної Азії Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією Дарен Докрін.

ЗАМІСНА ПІДТРИМУВАЛЬНА ТЕРАПІЯ

Андрій – наркозалежний. 4 роки тому, потрапивши у слідчий ізолятор, він втратив доступ до лікування опіоїдної залежності, який мав на волі.

Тоді 44 дні йому було погано, він не міг ні їсти, ні спати.

«Усі ці дні я був впевнений, що мене позбавили не просто волі, а життя – через довгі та нестерпні страждання», – згадує зараз Андрій.

Зараз він знову в СІЗО. Але тепер він стоїть на програмах замісної підтримувальної терапії (ЗПТ) так само, як і всі інші наркозалежні, які лікувалися на волі, а тепер потрапили в СІЗО.

Така практика в Україні унікальна. До сьогодні Сумський СІЗО – єдиний в країні, де наркозалежні мають доступ до ЗПТ.

Такий механізм дозволяє забезпечити безперервним лікуванням пацієнтів ЗПТ: якщо пацієнт замісної терапії з будь-якого регіону області потрапляє у СІЗО і повідомляє про свій стан здоров’я у медичній частині, її працівники інформують наркологічний диспансер.

Своєю чергою медичний заклад перевіряє інформацію про пацієнта у тому кабінеті ЗПТ, де він лікувався.

Отримавши підтвердження, лікар наркодиспансеру приїжджає у СІЗО, робить необхідні записи у медичну картку, призначає лікування та видає препарат.

За словами головного лікаря Сумського обласного наркологічного диспансеру Тараса Злиденного, тепер всі пацієнти, які потребують такого лікування, отримують його в той же день, коли заявили про себе у медичній частині – якщо людина отримує медичну допомогу на волі, опинившись в установі виконання покарань, вона має продовжити отримувати ту ж медичну допомогу.

Дарен відвідав медичну частину установи виконання покарань, щоб ознайомитися з цим механізмом та рекомендувати його для поширення в інших областях, оскільки нормативно-правове підґрунтя в країні дозволяє це зробити.

Ще у 2012 році Міністерства внутрішніх справ, охорони здоров’я, юстиції видали наказ про взаємодію закладів охорони здоров’я, органів внутрішніх справ, слідчих ізоляторів і виправних центрів щодо забезпечення безперервності лікування препаратами замісної підтримувальної терапії.

Від того часу за вимогою ув’язнених і заявою медичної частини установи виконання покарань ув’язненим мають видавати препарати замісної терапії.

«Часто будь-які негаразди із доступом до лікування аргументують відсутністю наказів, розпоряджень, інструкцій, вказівок тощо.

У випадку із забезпеченням безперервності лікування пацієнтів ЗПТ у слідчих ізоляторах все відбувається навпаки: підґрунтя є, а доступу немає, – Сумський досвід організації кваліфікованої наркологічної допомоги пацієнтам ЗПТ на базі медичної частини слідчого ізолятору підтверджує давно відому тезу про те, що хто хоче, той шукає можливість, а хто не хоче – причину», – зазначає керівник FREE ZONE Олексій Загребельний.

СОЦІАЛЬНИЙ ПРАЦІВНИК ОСОБЛИВОГО РЕЖИМУ

«Я витратив 4 години у дорозі, щоб відвідати колонію. Їхав і думав: може, знайти когось із села, де знаходиться колонія, щоб працював у ній соціальним працівником? Або когось із працівників самої установи?.. А, може, власне, засудженого?» – так вперше у Олексія виникла ідея взяти на роботу в громадську організацію людину, який відбуває покарання.

Законодавство дозволяло це зробити, тому за кілька місяців, у травні 2017 року, один із засуджених Роменської виправної колонії №56 почав офіційно працювати соціальним робітником у громадській організації «Клуб «Шанс».

Щоб стати ним, він пройшов школу підготовки волонтерів із числа засуджених і показав найкращі результати у групі.

Відтоді таку практику почали поширювати і в інших установах виконання покарань.

Дарен відвівав одну із них – Сумську виправну колонію №116. Уже близько трьох місяців у цій установі соціальним робітником працює Ярослав.

Його основні завдання – мотивувати засуджених до проходження тестування на ВІЛ, поширювати серед них достовірну інформацію про шляхи передачі ВІЛ та засоби профілактики, а також надавати послугу із догляду та підтримки ВІЛ-позитивним засудженим.

За словами Дарена, практика працевлаштування засуджених, коли вони ще відбувають покарання, у громадську організацію – унікальна не лише в Україні, але й у світі.

Вона вирішує одразу кілька проблем.

По-перше, з’ясовується питання конфіденційності, довіри і відкритості між соціальним робітником, який відбуває покарання, та іншими засудженими під час консультацій щодо ризикованої поведінки, яка може сприяти інфікуванню соціально небезпечними хворобами.

По-друге, вперше соціальний робітник може бути в установі 24/7. Представникам громадських організацій не треба витрачати час на дозвіл увійти в установу, а засуджені мають можливість звернутися до соціального робітника будь-коли.

По-третє, громадська організація заощаджує ресурси на проїзд соціального працівника до колонії та назад.

Окрім цього, громадська організація фактично дає засудженому можливість заробити кошти, використовуючи час знаходження в неволі, і зібрати певну суму для успішної соціальної адаптації після звільнення.

Людина працює в колонії, займається справою, яка їй цікава, забезпечує собі страховий стаж, може сплачувати позов, бо працює офіційно, і після звільнення матиме певні професійні навички.

Таким чином, відбуваючи покарання, засуджений уже починає готуватися до звільнення.

На момент виходу на волю у нього буде певна сума зароблених коштів і налагоджений тісний зв’язок із громадською організацією. Більше того, він може працювати за принципом “рівний-рівному” і впливати на інших засуджених.

За словами Дарена, подібні ініціативи слід не лише підтримувати, а й поширювати. Прецеденти працевлаштування засуджених та забезпечення безперервності лікування препаратами замісної підтримувальної терапії – унікальні для України.

«На центральному рівні ми будемо підіймати питання про те, які практики потрібно впроваджувати на території України, на прикладі Сумської області. Важливо, що люди, які працюють над впровадженням нових механізмів, фокусуються не лише на своїх обов’язках, а готові комунікувати між собою.

Так, впровадження таких механізмів може здаватися нереальним. Але якщо ставити у приклад Сумську область – те, що відбувається саме в Україні, а не десь в інших країнах – стає зрозумілим, що все реально», – зауважує Дарен.