2-3 липня в Україні відбулася I Національна конференція з питань пенітенціарної пробації.
Уперше більше 100 науковців у пенітенціарній сфері, представників державного сектору, громадянського суспільства, спільноти засуджених та звільнених створили платформу для обговорення актуальних питань пенітенціарної пробації.
Конференція стала місцем не лише колективного вирішення проблем, а й формування єдиного бачення впровадження інституту пенітенціарної пробації.
І сьогодні ми пригадаємо, як це було.
Згадую, як після звільнення їхав із довідкою про це та флюорографією в кишені. Я не доїхав до протитуберкульозного диспансеру – потрапив туди вже тоді, коли мене просто не приймали, я був у жахливому стані. Після примусового лікування від наркозалежності в тюрмі я вжив наркотик на другий день після звільнення. Це повернуло мене туди ж, де я був до ув’язнення.
Розумію, що я тут і зараз всупереч усьому. Але у залі зараз присутні люди, які тут завдяки. Завдяки нашому проекту, завдяки підтримці, завдяки системі, яку ми будуємо, – керівник благодійної організації FREE ZONE Олексій Загребельний
Найперше завдання пенітенціарної системи, на думку Олексія, – визначити причину скоєння злочину і почати починати працювати з нею, як тільки людину позбавили волі.
Це зміна парадигми системи з покарання на виправлення, що призводить до скорочення кількості тюрем у світі через відсутність потреби у них.
Так, керівник БО “100 ВІДСОТКІВ ЖИТТЯ” Дмитро Шерембей переконаний, що світ без тюрем – це абсолютно реальне майбутнє, яке ми починаємо будувати вже сьогодні. На цю думку його надихнуло дослідження, проведене в Америці.
Учені підрахували, як може змінитися країна, якщо весь бюджет силової системи інвестувати в освіту, а також як зросте рівень безпеки, якщо збільшити бюджет системи вдвічі.
Це дослідження робили на замовлення Міністерства оборони з метою довести, що потрібно збільшувати інвестиційний фонд силової системи. Але результати були непередбачувані.
Дослідження довело: якби Америка витратила бюджет силової системи на освіту в тюрмах та її розвиток, через 30 років такий інститут як поліція зник би з причини непотрібності.
Але як ми можемо без насилля керувати насиллям? Думаю, ми прийшли до моменту, коли кожен з нас може інвестувати милосердя та розуміння. Для цього потрібно бути щедрими. У цивілізованому світі тюрми закриваються, бо у ньому починають вірити в те, що кожна людина може бути невід’ємним членом суспільства, може у нього повернутися, може самостійно виховувати своїх дітей, може отримати освіту, може будувати своє майбутнє.
Домінуючими підходами у роботі з засудженими завжди були вимога і покарання. Мотивації було мало. Але згадайте, як діти малюють, коли їм 2-3 роки. Там немає ніякої техніки малювання, водночас ми їм кажемо: “О Боже, які гарні очі у мами, які гарні ручки у тата”. Ми надихаємо, мотивуємо. Уявіть, як би змінилася пенітенціарна система, якби в її основі були саме такі підходи
З цією думкою погоджується і заступник начальника Адміністрації Державної кримінально-виконавчої системи з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту Олег Торкунов. Більше того, він додає, що велику роль у цьому процесі грають саме неурядові організації.
“Враховуючи сьогоднішній стан економіки, політики, нашу ментальність та традиції, держава не може не впоратися з завданнями, що перед нею ставить громада. Нам потрібна реальна допомога, не лише активна позиція, а й активні дії у цьому напрямку. Якщо ми працюватимемо разом, буде успіх“, – запевняє Олег.
Ми маємо зробити все для того, щоб повернути людину, а не ув’язненого, до нормального життя. На цьому шляху дуже багато проблем. І наше завдання – створити вікно можливостей вибору людини: або ти йдеш шляхом, завдяки якому ти потрапив в тюрму, або в тебе є можливість покращити своє життя, повернутись до суспільства і не створювати небезпеку для сусідів, громади та держави.
Ми обговорюємо взаємодію установ покарань, неурядових організацій, пробації, і розуміємо необхідність довести засудженого до тієї крапки неповернення, де створенні для цього умови. На цьому етапі неурядові організації стають містком між установами виконання покарання і місцевими органами влади
Також, як переконує заступник Міністра юстиції України Денис Чернишов, просто звільнити людину з установи виконання покарань і зачинити за нею двері – це не вирішення проблеми.
“Засуджений може пройти програми реабілітації в установі виконання покарань, здобути професійні навички, навіть отримати освіту. Але якщо за дверима установи на нього чекає прірва та відторгнення, ефективність пенітенціарної системи зводиться на нуль, – зазначає він.
Тому найголовніше – поєднання роботи установ виконання покарань, пробації та неурядових організацій, громад, які можуть прийняти людину на свободі.
Підвищення ролі громадських організацій, соціальних служб та Міністерства соціальної політики – ось що важливо“.
Якщо сьогодні ми відторгнемо людину, завтра кожен з нас може стати жертвою її злочину, запевняє Денис.
І навпаки – створення різних соціальних ініціатив, залучення колишніх в’язнів до соціальних проектів веде, по-перше, до підвищення безпеки суспільства, і, по-друге, економії коштів бюджету.
Португальці проводили дослідження, як вирішити питання боротьби з наркозалежністю. Вони з’ясували, що лише близько 5% наркозалежних купують наркотичні речовини за кошти, отримані законним шляхом.
Саме тому впровадження соціальних проектів – в сотні разів дешевше для держави, ніж покарання. І від цього залежить наша з вами безпека
На думку директора Центра пробації Олега Янчука, щоб це працювало, систему потрібно будувати на правильних цінностях, в центрі яких – людина.
“Нещодавно ми мали можливість ознайомитися з концепцією розвитку пенітенціарної служби у Норвегії. Вони ставлять перед собою завдання повернути в суспільство людину, яка відмовляється від подальшого вчинення злочину. Наша ж мета – профілактика повторних злочинів серед осіб, які звільняються. Відчуваєте різницю?
В основі концепції їхньої системи – чесність, відкритість, відданість професії працівників служби. Ми багато разів чули про ці принципи, але у скандинавських країнах вони мають реальне застосування. Працівники установ дійсно пишаються тим, що роблять для держави.
Тому у них немає необхідності, щоб в установу приходив представник громади, працівники установи – це і є громада. Але цього ми не можемо сказати про нашу систему. Ми говоримо про те, що в установі має бути незаангажована, незобов’язана виконувати чиїсь накази людина – тільки вона зможе об’єктивно оцінити ризики та потреби засудженого“, – пояснює Олег.
Люди, які відбувають покарання, часто не можуть самостійно визначити свої проблеми та шляхи їх вирішення. У цьому їм потрібна допомога.
Уважаю, що саме присутність в установі координатора, кейс-менеджера, можливо, за фінансової підтримки місцевих бюджетів, коштів установ, на сьогодні – один із оптимальних варіантів організації цього процесу. Це має бути людина, яка буде координувати процес підготовки до звільнення, буде і радником, і громадським контролером діяльності нашого персоналу.
Щодо зміни цінностей – це досяжна мета, і якщо ми починаємо про це говорити, значить, є перспектива
Та зміна цінностей та підходів – справа не лише пенітенціарної системи, а й суб’єктів соціального патронажу. Близько 2% звільнених звертаються за допомогою до них, і причиною цьому є недовіра та погана репутація, переконаний керівник БО “Світло надії” Роман Дрозд.
“Якщо поставити людині, яка звільняється, запитання: “Що тобі потрібно для успішної адаптації?” – вона не відповість, що їй потрібен наказ або закон. Вона скаже: “Мені потрібні умови і трошки підтримки”, – тому що розуміє, що ці перші дні, місяці без підтримки, особливо, коли немає рідних, – це найважчий період“, – зазначає Роман.
У перекладі з французької слово “патронаж” означає підтримку, тобто від самого початку мається на увазі, що людині необхідно допомогти у вирішенні складних ситуацій.
Є гіпермаркети з високим рівнем обслуговування. Коли ви у них увійдете, ви побачите чіткі вказівники: другий поверх – жіночий одяг, перший – продукти і так далі.
Якщо ви зайдете у якийсь відділ, до вас підійде консультант і почне запитувати, що вам потрібно, що підказати. Потім консультант вас відведе туди, куди потрібно, і покаже те, що вам потрібно. Чому? Бо це орієнтований на клієнта підхід.
Усе, що потрібно змінити, – вектор діяльності: замість надсилання запитів зорієнтуватися на супроводі людини, якій після звільнення непросто піти в центр соціальних служб. Тут роль можуть грати кілька чинників. Ці служби знаходяться в будівлях міської ради, де на вході стоїть охоронець. Звільнений може бути не так одягнутий, охоронець його не пропустить тощо. Такі бар’єри призводять до того, що людина не матиме бажання звертатися за допомогою.
Соціальний патронаж має бути націлений не лише на безпеку громади, а й на потреби людини
Тому перше, що грає важливу роль й у партнерстві з державними установами – цінності, орієнтовані на потреби людини.
“Якщо у мене, як у керівника неурядової організації, і у директора певної служби з соціального патронажу немає відповідних цінностей, результату не буде, не дивлячись на всі накази“, – зазначає Роман.
Друге – цінності, орієнтовані на результат. Якщо у вас спільне бачення, що рівень злочинності у вашому місті може знизитися на 3%, 10%, 50% – цей індикатор буде об’єднувати, і ви будете робити все, щоб його досягти.
Також у цьому процесі необхідне чітке розуміння ролей кожного із учасників процесу, а не перекладання відповідальності одне на одного.
Тому питання таке: чи потрібна та кількість суб’єктів соціального патронажу або все ж дешевше закупити послуги або зробити соціальне замовлення у тих людей, які мають цінності, цілі та бажання працювати на результат. Не потрібні закони чи накази – потрібні люди, які хочуть змінювати і працювати
Роман переконаний, що можна скаржитися на низькі зарплати та політичну ситуацію, але усе це відмовки. З цим погоджується і менеджерка програми “Громадське здоров’я” у ВБО “Відродження” Олена Кучерук, яка має 20-річний досвід роботи з вразливими групами населення.
Щоб система почала забезпечувати людині умови для успішної ресоціалізації та повернення у суспільство, Олена вважає необхідним на місцевих рівнях використовувати ті можливості, що забезпечує децентралізація.
“Мова йде не лише про те, що тепер на місцевих рівнях збільшені бюджети, аніж було до цього. Мова й про те, що на місцевий рівень відійшло набагато більше повноважень та можливостей опікуватисятими проблемами, що сьогодні турбують ту чи іншу громаду“, – переконує Олена.
Наразі громади, що обрали для себе конструктивний шлях розвитку, маючи достатньо бюджетів, і зайняли активну громадську позицію, дійсно мають можливість змінювати багато речей на місцевому рівні, не очікуючи змін на рівні законодавства чи національному рівні.
Для того, щоб певні зміни відбулись на національному рівні, має бути позитивна практика на місцях. Так було, наприклад, з наказом про безперервність замісної підтримувальної терапії, задля якої була необхідна консолідована підтримка аж 5 міністерств. Але перед тим була позитивна практика на рівні Житомирської та Сумської областей
На думку Олени, питання громадської безпеки – це питання, що може поєднувати інтереси багатьох державних установ, у тому числі громадськості. Власне, поєднання зусиль і правоохоронного, силового сектору, соціальних, медичних служб і громадськості, яка готова надавати певні сервіси, може стати запорукою змін.
Конференцію відвідали і звільнені, які ще відбуваючи покарання вирішили почати готуватися до звільнення. На свободі їх супроводжують представники FREE ZONE. Вони вже допомогли звільненим із житлом, роботою і продовжують працювати над вирішенням інших потреб.
Звати цих звільнених Павло, Клавдія та Людмила.
Після звільнення у БО «Світло надії» мені допомогли знайти житло – зараз я живу в Центрі адаптації. Також надали місце роботи.
Оскільки я відбувала покарання не вперше – в цілому 18 років, – мені потрібна була допомога з отриманням пенсії, також мене супроводили і в лікарню. У всіх інших питаннях, з чим би я не звернулася, мені допомагають.
Зараз я заробляю і відкладаю кошти для того, щоб винайняти собі житло – хочу стати на ноги, – Клавдія
З Людмилою представники FREE ZONE почали працювати за два місяці до звільнення. На волі вона вже 20 днів. Їй також знайшли житло, на четвертий день після звільнення вона вийшла на роботу, а зараз їй допомагають відновлювати стосунки з родиною.
“Після звільнення я жодного разу не вживала алкоголь і не збираюся. У мене є підтримка. Дуже хочу налагодити відносини з донькою і купити будинок”, – зазначає Людмила.
А Павло працює ковалем, живе в Центрі адаптації і вже планує одружитися.
Також під час конференції Олена Войніч та Марина Чичуга з проектного офісу з питань пробації Міністерства юстиції України представили скорочену версію результатів дослідження актуальних потреб засуджених до позбавлення волі під час підготовки до звільнення та успішної ресоціалізації.
Про пілотування моделі пенітенціарної пробації в Білоцерківському регіональному проекті розповіла експерт NORLAU Проект Пробації Сірі Фйортофт та її мультидисциплінарна команда.
Окрім цього, разом із керівником групи впровадження проектів Глобального фонду Євгеном Ханюковим, а також представниками Центру охорони здоров’я державної кримінально-виконавчої служби, Центру громадського здоров’я МОЗ України, проекту PATH “Заради життя” розглянули і роль пенітенціарної пробації у забезпеченні громадського здоров’я з акцентом на соціально небезпечні хвороби: ВІЛ, ТБ, вірусні гепатити. Зокрема, головний лікар Сумського обласного наркологічного диспансеру Тарас Злиденний розповів про унікальний досвід закупівлі у FREE ZONE соціальних послуг з супроводу наркозалежних засуджених до та після звільнення в області, а також впровадження програм ЗПТ в Сумському СІЗО.
Не оминули увагою і нормативно-правове забезпечення пенітенціарної пробації. Разом із першою заступницею директора Центру пробації Іриною Яковець обговорили прогалини у законодавстві, яке регулює заходи пенітенціарної пробації.
Результатом конференції стала резолюція. Наразі ми чекаємо на пропозиції учасників щодо внесення змін у неї, після чого опублікуємо остаточну версію резолюції.
***
Конференція відбулася у межах проекту “Світ без тюрем: мобілізація спільноти, усунення правових бар’єрів, захист прав людини в пенітенціарній сфері” за підтримки БО «100% життя» – Мережа ЛЖВ у співпраці з Міністерством юстиції України, Адміністрацією Державної кримінально-виконавчої служби України, Центром пробації.
Фото Павла Ходимчука
